Уряд Польський, який здавна забороняв і заказував вибори Гетьманів Малоросійських, намислив нарешті тримати у війську Малоросійському Наказних Гетьманів із старшин їхніх Генеральних і Полковників, котрий з них здасться найбільш відданим стороні Польській, аби утримати тим війська тії од заборонених їм виборів. І за тим планом року 1646-го визначено і проголошено в Чигирині Наказним Гетьманом Осавула Генерального і Полковника Чигиринського Івана Барабаша, а при ньому у співчленах заставлений давніше випущений од Кабінету Королівського і пожалуваний од Короля Жикгмунда Третього Писарем Генеральним Зіновій Богдан Хмельницький, котрий задовго перед тим одружився з дочкою Дозорця Чаплинського Ганною, котра звільнила його колись з-під арешту. Він мав від неї синів Тимофія і Юрія Хмельницьких. Сей муж, будучи великого розуму і кмітливості, року 1647-го намовив і спонукав Наказного Гетьмана Барабаша представити подання Королеві іменем всієї Малоросії, в котрій він є тепер верховним начальником, а значить і опікуном народним, про творені народу тому од Польських військ та начальників нестерпні переслідування, насильства та надмірне його уярмлення і руйнацію. Королем тоді був Владислав Четвертий, відомий Руський патріот, котрий обставав колись за військом Руським перед Королем, батьком своїм, разом з Густавом, Королем Шведським. Подання Барабашеве прийняв Владислав прихильно, пропонував його на обміркування і увагу Сенатові та чинам Польським, доводячи їм у сильних висловах, взятих з буття та прикладів різних народів в цілому світі, «що всіляке правління насильницьке і тиранське, яким є тепер наше на Русі, ніколи не було тривке і довгочасне, але, яко щось вимушене та взаємними інтересами і згодою не скріплене, завжди воно руйнувалося і з гуркотом валилось. А що народ Руський з містами, селами та землями своїми об'єднався з Польщею добровільно на однаково рівні з нею права та привілеї, того спростувати ми нічим не можемо, яко затвердженого урочистими угодами і пактами, в привілеях та архівах збереженими. Коли ж на спростування того поставляти причиною заворушення народні, то справедливість вимагає протиставити їм і переслідування їх, що порушують права і свободи народні». Магнати і чини Королівства, здебільшого прихильні бувши на боці Примаса Королівського, яко особи найпершої духовної, що все дозволяла, трималися його порад і поглядів і, знесиливши з ним віддавна владу Королівську і зробивши її самою проформою, порозкрадали і поділили між собою численні маєтки національні, Польські і Руські, і тому на зміни, користолюбству та самолюбству їхньому суперечні, вельми не погоджувалися. І Король, по довгих дебатах та умовляннях, бачивши, що він ні в чому не встигає, був змушений висловити послам Малоросійським і написати до Наказного Гетьмана їхнього та війська, поміж іншим, сії вікопомні слова: «Поневаж ви воїни єсте і імаєте у себе мушкети та шаблі, то що вам забороняє стати за себе і за свою свободу? Бо ж видно талан ваш такий, щоб мати все від меча, і навіть саму свободу; а я допомагати вам не в змозі, поборюваний будучи партіями та їхніми фракціями».
Наказний Гетьман Барабаш, отримавши рескрипт Королівський, познайомив з ним лише самого Писаря Генерального Хмельницького; але і то з необхідності, яко Канцлера нації, а від інших старшин зовсім його затаїв, тримаючись сторони Поляків, котрими був багато обдарований і мав з ними зумисну дружбу. Хмельницький багато разів умовляв Барабаша оголосити Королівську волю урядникам, народові та війську, аби їх підбадьорити прихильністю до них такого справедливого й милостивого Монарха і дати знати з-під руки Полякам, щоб вони відали думки Королівські, підпомічні невинності народній, ґвалтованій свавільством, і лякалися б захисту, дозволеного самим Монархом. Але Барабаш, упоєний дарами Польськими і приспаний їхніми улещуваннями, ні на що теє не зважав і приневолив Хмельницького виконати самому той обов'язок начальства, котрий він, Барабаш, учинити був повинен. Хмельницькому довелося вжити великої вмілості, щоб дістати у Барабаша Королівський рескрипт, пильно ним бережений, і оголосити його старшинам та військові. Сприятлива нагода скоро йому в тому допомогла. Для новонародженого немовляти в родині Хмельницького треба булом мати хрещеного батька; для того запрошений був Хмельницьким Барабаш, і він зі всією свитою своєю виїхав з Чигирина до родинного дому Хмельницького в містечку Суботів; а тамо по завершенню над немовлям таїнства хрещення почалися звичайні в таких випадках банкетування, на яких частували Барабаша і штат його з умисним догоджанням. Хмельницький, знявши у сонного Барабаша з руки перстень і забравши пірнача та шапку з кокардою, що титул Барабашів визначали, рушив з ними серед ночі до Чигирина і, з'явившись до дружини Барабашевої, показав їй знаки чоловікові, вимагаючи у неї видачі важливих листів з кабінету Барабашевого, начебто йому, Барабашеві, для найпильніших справ потрібних. Дружина Барабашева, побачивши чоловікові знаки і відаючи про обов'язки Писаря Генерального, до котрого справи письмові особливо приналежні, відчинила Хмельницькому кабінет чоловіків, і він знайшов у ньому відомий рескрипт Королівський та інші важливі акти, до народу Руського та його прав стосовні, забрав їх і вирушив з Чигирина прямо на Запорозьку Січ і прибув туди 7-го серпня року 1647-го.
На Січі Запорозькій Хмельницький знайшов готових і здатних до зброї Козаків лише трохи більше як триста чоловік, а решта розпорошені були по їхніх промислах та ловитвах рибних та звіриних. До них прикликав і зібрав Хмельницький реєстрових Козаків, котрі лишилися були від командування Гетьмана Гулака та по зимівниках запорозьких проживали, три тисячі сто п'ятнадцять чоловік, яким і оголосив волю Королівську як дозвіл на оборону вітчизни і закликав їх підняти зброю супроти Поляків, спільних своїх супостатів. Козаки тії, не діждавшись майже закінчення слова Хмельницького, одноголосно виявили готовність свою на всі його заміри на користь вітчизни, і тоді ж прикрили Хмельницького шапками своїми на знак вибору його в Гетьмани; та він, одхиливши вибір до загальної військової та всіх чинів згоди, визвався бути в них на чолі в колишньому своєму чині і скоро після того вирішив оволодіти містом Кодаком, наповненим Польськими військами, щоб цим поновити давню сполуку Малоросії з урочищами Запорозькими. Наступ на Кодак вчинив Хмельницький нагло, і штурм, зроблений ним несподіваним чином, сприяв його намірам дуже вдало. Козаки піхотою, одною половиною, робили приступ фальшивий зі сторони степової і, здійнявши стрілянину і ґвалт, лежачи на землі, звернули до себе всю увагу і оборонні заходи війська Польського; а друга половина піших Козаків підповзла берегом Дніпровським під саму фортецю і водною брамою увійшла до неї з малим спротивом; а всередині фортеці вдарили Козаки в тил Польських вІзськ з усією відвагою і вчинили серед них страшенну різанину. Поляки тоді вже повірили у захоплення недругом фортеці, коли ним переможені були. Діючі од степу Козаки, дізнавшись, що товариші їхні б'ються всередині фортеці, змінили фальшлвий наступ свій на дійсний і вдерлися у фортецю при слабому спротиві і там довершили поразку військ Польських дощенту, так що не лишилося з них жодного, хто б сповістив родові своєму про їхнє винищення. Залишена в місті військова амуніція з багатьма всілякого гатунку запасами дісталась переможцям як здобич і значно допомогла озброїти армію Козацьку.
Після здобуття міста Кодака Хмельницький призначив його збірним місцем для війська Малоросійського і послав до навколишніх міст та сіл окружні листи з повідомленням про замір свій на оборону вітчизни з прописашіям наступної на те письмової згоди Королівської і щоб війська Малоросійські, одкинувшись Наказного Гетьмана Бара баша, знаного зрадника і запроданця отчизняного, що контрактує потаємно і явно з Поляками на погубу народну, збирались до нього в Кодак для подальших нарад та заходів. Скоро за сим оповіщенням прибули в Кодак три тисячі чоловік реєстрових Козаків: Полтавський, Миргородський та Гадяцький і частини інших полків, що одійшли від Барабаша в ту пору, коли він знову приводив до присяги війська свого командування на вірність їхньої служби при пошуках Хмельницького та його спільників. Барабаш, скоро довідавшись про заходи та успіхи Хмельницького, відразу дав знати про те Коронному Гетьманові Павлові Потоцькому, а він також якнайскорше послав на допомогу Барабашеві сина свойого Стефана з дев'ятьма тисячами Польських військ, які, об'єднавшись з Барабашем в місті Черкасах, зробили тут розпорядження до наступу на Хмельницького. Барабаш, бувши тоді проголошений від Короля Гетьманом Малоросійським, мав при собі п'ять тисяч реєстрових Козаків, котрі заприсяглися йому у вірності, сіли з ним у байдаки та човни і вирушили Дніпром донизу з тим, щоб обложити Хмельницького в Кодаку і з ріки зробити в місто висадку; а Гетьманові Потоцькому з тринадцятьма тисячами реєстрових і Польських військ обложити Кодак од степу і унеможливити Хмельницькому та його військові всіляку ретираду.
Хмельницький, знавши про намір Барабаша і розпорядження його з Потоцьким, зробив і свої розпорядження стосовно оборони. Він для флотилії Барабашевої набудував на одній косі Дніпровській, що виступала далеко в ріку, потужну батарею і, забезпечивши її важкою артилерією та піхотою з довгими списами, приховав усе те насадженим навколо батареї очеретом та чагарником. А в Кодаку залишив невелике число піхоти, наказавши їй завжди стовбичити на валах та батареях міських і, походжаючи з місця на місце, побільшувати кількість свою; сам же зі всім кінним та пішим військом сховався в байраках за декілька верстов перед Кодаком. Війська Польські йшли степом врівень з Барабашевою флотилією, що пливла Дніпром, і щойно зблизилась і насунулась флотилія тая на батарею, то дано звідтіля сильний залп з гармат, вельми вдало наведених на судна, з яких багато розбито і пошкоджено, а решта, обтяжені бувши людьми, що навалились в них з розбитих суден, стали приставати безладно до берегів. Хмельницький по першому з гармат пострілу вийшов зі всім своїм військом із байраків і вдарив по флангах і в тил військ Польських, що не очікували такого нападу. Битва була тяжка і кривава. Хмельницький, врізавшись зі своїми військами в середину Польських, перемішав їх і відняв всю артилерію ворожу, а опісля, вражаючи недруга своїми пострілами та списами, супроти яких Поляки завжди трусяться і вистояти не годні, загнав їх поміж містом і Дніпром у вузьке місце і тамо простих драгунів і жовнірів Польських винищив упень, а урядників їхніх і всіх реєстрових Козаків змусив покласти зброю і здатися в полон; і тих урядників зосталось сорок три чоловіка, а в тому числі і Гетьман Потоцький.
Після винищення Хмельницьким Польских військ кинувся він до реєстрових Козаків, які припливли з Барабашем на флотилії; він застав їх на березі Дніпра, влаштованих до оборони. Хмельницький, не нападаючи на них, звелів виставити супроти них біле хрещате знамено з гаслом: «Мир Християнству». Згодом запросив до себе під знамено всіх старшин і багатьох Козаків, які відклали від себе зброю, і так казав їм: «Помисліть, брати і друзі, помисліть і розсудіть, супроти кого ви озброїлись \ і за кого хочете у бій з нами вступати і кров свою і нашу марне проливати? Я і товариство, котре мене оточує, є єдинокровна і єдиновірна ваша братія; інтереси й користі наші одні суть з користьми і потребами вашими. Ми підняли зброю не задля користолюбства якого або порожнього марнославства, а єдино на оборону вітчизни нашої, життя нашого і життя дітей наших, а так само й ваших! Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили і боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність; і навіть найнижчі на землі тварини, які суть звірина, худоба і птаство, боронять становище своє, гнізда свої і немовлят своїх до знемоги; і природа з волі Творця всіх і Господа дала їм різне для того знаряддя в самих членах їх. Пощо ж нам, браття, бути нечулими і волочити тяжкі кайдани рабства в дрімоті й ганебному невільництві ще й по власній землі своїй? Поляки, котрі озброїли вас супроти нас, суть спільні і непримиренні вороги наші; вони вже все забрали у нас: честь, права, власність і саму свободу розмови і віросповідання нашого; залишається при нас саме життя, але й те ненадійне і нестерпне самим нам, та й що то за життя таке, коли воно переповнене журбою, страхами і повсякчасним відчаєм? Предки наші, відомі всьому світові Слов'яни, або Сармати і Руси, об'єднавшись з Литовцями і Поляками по добрій волі і заради обопільної оборони від чужоплемінних, прийшли до них з власною своєю природною землею, зі своїми містами і селами і своїми навіть законами і з усім для життя потрібним. Поляки нічого їм і нам не давали ні на жоден пенязь, а заслуги наші й предків наших, сподіяні Полякам в обороні і поширенні Королівства їхнього, відомі суть цілій Європі та Азії; та й самі Поляки хроніками своїми очевидно теє доводять. Але пролита за них кров наша і винищені на ратних полях тисячі і тьма воїв наших нагороджуються од Поляків самим презирством, ґвалтуванням і всіх родів тиранствами. І коли ви, о брати наші і друзі, коли не бачите приниження свого від Поляків і не чуєте ганебних титулів, наданих вам од них, себто титулів хлопа і Схизматика, то згадайте принаймні недавні жертви предків ваших і братії вашої, зраджених підступністю та запроданством і закатованих Поляками найнечуванішим варварством. Згадайте, кажу, спалених живцем в мідному бикові Гетьмана Наливайка, Полковника Лободу та інших; згадайте обдерті і відтяті голови Гетьмана Павлюги, Обозного Гремича та інших; згадайте, нарешті, Гетьмана Остряницю, Обозного Сурмила, Полковників Недригайла, Боюна і Риндича, котрих колесували і живим жили витягали, а премногих з ними старшин ваших живих же на палі наткнули та іншими найлютішими муками життя позбавили. Не забувайте, братіє, і тих безневинних немовлят ваших, яких Поляки на ґратах смажили та в казанах варили. Всі тії страстотерпці замучені за вітчизну свою, за свободу і за віру батьків своїх, зневаженую і оплюгавлену Поляками в очах ваших. І тії мученики, що безвинно потерпіли, волають до вас із гробів своїх, вимагаючи за кров їхню відомщення і викликають вас на оборону самих себе і отчизни своєї».
Ледве завершив Хмельницький слово своє, постало заворушення у війську і зчинився гамір, яко дух бурхливий; всі стали кидати зброю і волати: «Готові вмерти за вітчизну і віру православну! Повелівай нами, Хмельницький, повелівай і провадь нас, куди честь і обов'язок наш кличуть. Помстимось за мучеників наших і за паплюження віри нашої або помремо зі славою! Хай не побачимо більше ганьби нашої, не почуємо стогону потомства нашого! Одне, нас тепер непокоїть лише, що ми клялися перед Богом і вчинили присягу на Євангелії про вірне послушенство Барабашеві, сьому ворогові вітчизни і зрадникові нашому!» «Вимушені клятви непосутні, — відповів Хмельницький, — і Бог всевидящий оберне їх на голову того, хто їх примушував і закликав ім'я його всує. Закони божественні, природні і громадські завше такі клятви скасовують; і ви од них вільні; а більше всіх присяг ви зобов'язані своїй вітчизні — самою природою; і вірі святій, Символом її, що ви його сповідаєте. Про це змагайтесь і за це обстоюйте, а понад сі жертви нічого від вас не потребується».
Козаки, втішені речами Хмельницького, кинулись шукати Барабаша, аби віддати його на суд війська, і знайшли його, схованого в одному байдаку; але як виведений був з байдака на берег, вирвавшись з рук Козацьких, кинувся він стрімголов у ріку і втопився; а Козаки тоді загукали: «І загинув нечестивий! Нехай же загине і пам'ять його з шумом!»
Хмельницький, об'єднавши Барабашеві війська зі своїми, проголошений і затверджений був од них Гетьманом Малоросійським Жовтня 1-го дня року 1647-го, і першою турботою його було поновити і влаштувати полки реєстрові на давній основі за планами Гетьмана Ружинськото і розставити їх на кантонір - квартири в Черкасах, Чигирині та Умані з їх округами, звідкіль Поляки та Жиди заздалегідь вивтікали до границь Польських; а в полки Малоросійські щоденно приходили мові війська з Малоросії, і тут вони формувалися і озброювалися. А тим часом Гетьман Хмельницький відправив полонених урядників Польських і самого їхнього Гетьмана Потоцького в Крим до Хана Іслам-Гірея, даруючи їх Ханові для одержання надійного і вигідного за них викупу. Просив він при тому Хана про укладення з ним союзу супроти Поляків, нагадуючи про колишні союзи і послуги Гетьманів Гулака і Півторакожуха з військами Малоросійськими, для Криму зроблені, і пояснюючи, поміж іншим, що нітрохи Поляків та військ їхніх не боїться, а лише небезпечні для нього самі їхні підкупи і підступство, якими вони багатьох Гетьманів і старшин Малоросійських зрадницьки до себе заманили і перемучили і нині тією самою зброєю загрожують діяти, оголосивши в народі значну суму червінців за його зраду і запроданство, котрі в партизанствах та фракціях суть звичайні.
Хан Іслам-Гірей, подякувавши Хмельницькому за такий добрий дарунок, відмовився, одначе, від союзу його з ним і з Малоросією, виставляючи непоборними причинами тому мирне становище Султана, його Імператора, з Польщею і свару Султанську з могутніми сусідніми державами Європейськими і Азіатськими, у яку і Татарські війська неодмінно будуть задіяні. А радив би Хмельницькому прийняти до себе за гвардію друга свого Мурзу Тугай-бея з його ордою числом в чотири тисячі; але й то під виглядом найму, на що сей Мурза має виключне право або особливий привілей, а він за поведінку та вірність Мурзи і за війська його ручається і відповідає, обіцяючи в усьому іншому бути безсумнівним Хмельницькому приятелем та опікуном, бо спробував не раз непостійність Поляків і знає досконало підступний їхній характер, за що поклявся він собі бути вічним їм недругом. Хмельницький, бувши добрий політик в ділах міністерських, того тільки і прагнув, аби звідати помисли Ханські стосовно Поляків, а кореспонденція його з ним для того розпочата, щоб попередньо прихилити Хана на свій бік, попереджуючи Поляків, про котрих він знав, що не забудуть подарунками своїми та обіцянками прихилити Хана на свій бік, щоб він, у разі потреби, зробив військами своїми диверсію в Малоросію. Отож, приставши Хмельницький на Ханські пропозиції, послав у Крим сина свого Тимофія, аби уклав угоду з Тугай-Беєм і перебував з таємними дорученнями при дворі Ханському в характері міністра.
Гетьман Хмельницький, ратоборствуючи цілую зиму на Поляків, послав на них загони військ своїх в усі поселення Малоросійські, що лежали позаду його позицій, і очистив од них та од ЖидІвства ту частину Малоросії по самий Київ і Канів. Тії із них, хто сторожив начальство і митниці, були винищені до ноги, а майно їхнє та озброєння відібрані на військо. Найзначніше ж шляхетство Польське, себто їхні вельможі, як от Князь Вишневецький, Яблонський, воєвода Кисіль та багато інших, що мешкали в Малоросійських містах та містечках, колишніх рангових Гетьманських та старшинських, а опісля захоплених ними свавільно і привласнених собі навічно, за поданням начебто Сенату і Речі Посполитої, якими вони цілковито володіли, а саме: в Лубнах, Золотоноші, Трахтемирові та інших, випроваджено з честю з городів оних, зваживши, що деякі з них були Руської породи і навернулися за перших переслідувань до Католицтва і Поляцтва; а інші, бувши в чинах і на посадах Малоросійських, управляли народом і посадами розсудливо і лагідно. І таким всім жодної кривди не вчинено, а лише за привласнення неправильним чином Малоросійських маєтків стягнена з них контрибуція грішми, кіньми, військовим спорядженням та хлібом, і все те вжито на військо. Також і Жидове, визнані народом у доброму поводженні і не вредними, а корисними у співжиттю, викупились ціною срібла та речами, для війська потрібними, і відпущені за границю без озлоблення.
На початку 1648 року мав Хмельницький готового при собі війська, добре озброєного, сорок три тисячі сімсот двадцять чоловік, і в тому числі реєстрових Козаків 35 тисяч, охочекомонних, або волонтерів, 4 900 та Запорозьких Козаків З 820 чоловік. З першого квітня того року, звідавши він, що Коронний Гетьман Павло Потоцький з численною Польською армією, зібравшись під Кам'янцем Подільським, іде вниз рікою Дністром до Уманщини, виступив супроти нього з двадцятьма п'ятьма тисячами війська, залишивши решту в міцному становищі над рікою Буг резервним корпусом. І, йдучи вниз рікою Ягорликом, вислав проти армії Польської декілька партій легких військ і наказав їм, нападаючи на авангард Польський, відходити від нього скоропоспішно, вдаючи, що вони їх лякаються, і всі війська Козацькі від того тікають до кордонів Татарських. А тим часом повернувся Хмельницький з усім військом у степ до Жовтих Вод, де, укріпивши на узвишші обоз свій окопами та важкою артилерією і полишивши в ньому трохи піхоти з в'ючними кіньми, вилаштуваними натомість кінноти, заховався вночі осторонь обозу за очерети та балки тамтешні. Гетьман Потоцький з військами Польськими, женучи перед собою загони Хмельницького, наткнувся на обоз Козацький, за котрий загони того поховалися, і, замріявшись, що все од нього тікає і ховається, без певного розміркування та приготовлений, не укріпивши навіть обозу свого, повів одразу атаку на табір Козацький. Учинена з обох боків стрілянина з гармат та мушкетів вчинила чимало грому та тріскотняви, а дим, що з того піднявся, затьмарив обрій і покрив войовників. Хмельницький в той самий час з усім військом вийшов зі схованки і, пройшовши обозами Польськими до самого тилу їхніх військ, ударив на них з усією несподіваністю і, зробивши перший, дуже поцільний постріл з гармат та мушкетів, напустився згодом списами. Поляки, щойно дізнавшись про напад ворога, почали на нього обертатися, але вже ним переможені і змішані були. Убивство вчинено жорстоке і повсюдне. Поляки, одстрілявшись на обоз Козацький, не встигли зібратись з новими набоями, захищалися самими шаблями; та шаблі супроти списів — оборона вельми слабка, і Козаки перекололи ними Поляків понад дванадцять тисяч, а серед них убиті Сенаторські діти: Шембек і Сапіга і багато Полковників та інших значних людей. Закінчилось тим, що вони розбіглися у великому безладді світ за очі, полишивши обоз свій зі всіма обладнаннями і запасами на здобич Козаків. На погоні схоплено в полон чиновників Польських сорок дев'ять чоловік, а серед них сам Гетьман Потоцький. Битва ця відбувалася Квітня 8-го, в день Суботній, і Хмельницький, відправивши на місці вдячний Богові молебень за таку славну над недругом звитягу, поховав мерців своїх і Польських, а живих Бранців польських і Гетьмана їхнього Потоцького вислав як Новий дарунок Ханові Кримському, від якого отримав вдячний адрес із запевненням про незмінну дружбу його до Хмельницького і до всієї нації Малоросійської і з обнадіюваням про готовність свою на їхню допомогу на випадок потреби і як скоро з'явиться до того можливість.
Гетьман Хмельницький, вирушивши од Жовтих Вод, поспішив з військами Козацькими до міста Кам'янця-Подільського, котрий вважався нарівні з Кодаком непереможною у Поляків твердинею і був гніздом, або збірним пунктом для військ Польських, що висилалися на Малоросію. Резервному корпусу своєму, що був під командою Писаря Генерального Максима Кривоноса, велів іти з правого боку армії — над рікою Бугом. Наближаючись до Кам'янця, застав там Хмельницький нового Гетьмана Калиновського зі свіжими Польськими військами, що розташувався під батареями фортеці. Він влаштував і укріпив табір свій на видноті у ворога і впродовж перших днів робив об'їзди і огляд табору Польського і фортеці з легкими з обох боків перестрілками; а 16-го числа Травня, удосвіта повів Хмельницький атаку на табір Польський з боку фортеці, під яку ще з опівночі підповзла з долішнього боку значна частина його піхоти з самими мушкетами та списами. І коли з боку Козацького почалася на табір Польський сильна стрілянина з гармат та мушкетів і вчинено зумисне великий ґвалт од війська, то в ту саму пору піхота Козацька, вискочивши заздалегідь і відкривши собі проходи у фортеці за водою, вдерлася через них всередину фортеці. Гарнізон тамошній, не очікуючи ніколи з того місця нападу, як з боку неприступного і самою натурою, себто кам'яною стелею, укріпленого, обернувшись до того місця спиною, оглядав уважно бій, що точився внизу за фортецею, а Козаки, напавши на нього зненацька в тил, повалили більшість солдатів гарнізонних списами долу, а решта з них хоча і обернулися на ворога і почали боронитися, але вже було пізно, і все перемішалось, і вони винищені Козаками всі до єдиного. Отож, очистивши Козаки фортецю тую від гарнізону, обернули з батарей гармати на табір Польський і вчинили в ньому ядрами і картечами велику руйнацію. Поляки, відчувши загибель свою з тої фортеці, котру вважали своїм захистом, були здивовані і вражені і почали в повному безладді тікати з табору; а Хмельницький, зауваживши вдалі дії піхоти своєї з фортеці і втечу Поляків з їхнього табору, наступив на нього всією потугою і, зайнявши його з малим спротивом, погнався кіннотою своєю за втеклими Поляками, з котрих небагато врятувалось втечею, а решту вбито, і табір дістався у здобич переможцям з численною артилерією і всілякими запасами. При похованні обосторонніх убитих нараховано тіл Польських у фортеці і поза нею 12 713, а Козацьких лише 377, і сія велика нерівність приписується вдалому здобуттю фортеці і табору зі слабким спротивом від Поляків та їхньому недбальству.
У Кам'янці-Подільському залишив Хмельницький достатній гарнізон Козацький і, розкомандирувавши звідтіль чимало корпусів і деташаментів на всю Малоросію, суміжну з рубежами Польськими та Литовськими, звелів начальникам тих команд виганяти і винищувати Поляків і жидів, де вони ними знайдені будуть, а паче стежити за рухом військ Польських і Литовських всередині їхніх земель і їх відбивати при границях, а йому давати про те знати для підпомоги. І тії деташировані були: Обозний Генеральний Носач і Полковник Дорошенко в Галичину і Князівство Острозьке; Писар Генеральний Кривоніс і Полковник Лукаш Шаблюка через Київ до міста Слуцька і ріки Случі; а Осавул Генеральний Родак і Полковники Остап Нестелій та Федір Богун до ріки Прип'яті і далі в Литву; Хорунжий Генеральний Буйніс і Полковники охочекомонні Яків Гладкий і Кіндрат Худорбай — за Чернігів, у Полісся та СІверію; а сам Хмельницький з головним військом, переходячи Малоросію серединою, спинився під містом Білою Церквою і звідтіль 28 травня розіслав у Малоросію прокламацію свою, або універсал, наступного змісту: «Зіновій-Богдан Хмельницький, Гетьман славного війська Реєстрового і Запорозького і всієї по обох сторонах Дніпра сущої України Малоросійської, вам усім, Малоросійським по обох сторонах ріки Дніпра, Шляхетним і Посполитим, більшого чи меншого чину людям, а особливо шляхетно уродженим Козакам, Істій братії нашій, сим універсалом нашим ознаймуємо, що не без причин наших слушних мусильсьмо зачати війну і підняти зброю нашу на Поляків, через котру що ся, при всесильній допомозі Божеській, на Жовтій Воді Апріля 8-го, а згодом під Кам'янцем Мая 16-го над ними, Поляками, стало, то всім Вам уже досконало єсть відомо. Тепер же, по двох тих над Поляками нерівних битвах наших, скоро стало відомо, що вони, тим нещастям своїм розгнівані і розлютовані бувши, не лише самі Панове і Княжата коло Вісли і за Віслою многі на нас стягають і гуртують війська, але і самого найяснішого Короля свойого Владислава, Пана нашого милостивого і отця ласкавого, на нас підмовляють, підбурюють, аби з усіма силами своїми прийшовши в Україну нашу Малоросійську, латво нас вогнем і мечем завоювали і, мешкання наше сплюндрувавши, зруйнували і в порох і попіл обернули, а самих мас вибили, інших же в немилосердну неволю забрали і на інші найвіддаленіші за Віслу місця випровадили, славу нашу не лише в частині світу Європейського справедливо славлену, але і в одлеглих за морем Чорним країнах Азіатських доволі народам тамошнім відому, скасували і поглинули. Постать вилисьмо в намірі нашому не супроти Короля, Пана нашого милостивого, а супроти Поляків гордих, за нізащо маючих його Королівські високоповажні привілеї, нам, Козакам, і всім взагалі Малоросіянам дані, права і вольності наші стародавні, при нас заховані і укріплені, мужнім і безстрашним, при помочі Божій, станути серцем і збросю. Для цього, прибувши од Кам'янця і станувши обозом нашим військовим тут, під Білою Церквою, пишемо до вас сей універсал, через котрий закликаємо і заохочуємо вас всіх, Малоросіян, братію нашу, до нас, до компанії воєнної, а теє прикладаємо і сповіщаємо, що вони. Поляки, подлуг їх же хронікерів Польських свідчення, од нас, Савроматів і Русів уродившись і пішовши і заєдно спочатку з самовласною братією нашою, Савроматами й Русами, бувши, а неситої слави і багатства душевредного собі шукаючи, од сопребування і інше найменування, єже єсть Ляхи й Поляки, собі учинивши і за Віслу заволікшись, на чужих грушах і землях, там, між знаменитими ріками Одрою і Віслою засіли; багатьом околичним землям і панствам Німецьким і іншим західнім і північним пошкодивши і держави їхні з людськими оселями завоювавши і розбійницьким чином минулих тих стародавніх віків утрутивши і укривши собі, заволоділи. Згодом, доки спливло чимало часу, в оселях своїх понад Віслою, на просторих тамошніх чужих землях розплодившись і примножившись, а приреченими людськими шкодами і здирствами недоволені бувши, повстали даремно і безсовісно, яко же колись Каїн на Авеля, на Русів, альбо Савроматів, власну з древніх часів природжену братію свою, і за проводом Короля свого Казимира Великого, уже їм сього імені Третього, року од, Рождества Христового 1333 альбо 1339 звлаща змалілим і зубожілим тоді Київським і Острозьким і іншим справжнім Руським Князям нашим, завоювавши їх своєю неситістю, привлащали і підкорили істинні і прадавніх часів землі і провінції Сарматські, альбо Козацькі, наші, Руські, од Подоля, Волиня і Волох посполу і аж до самого Вільня і Смоленська, довгі і обширні границі свої імущії, а саме: землю Київську, Галицьку, Львівську, Холмську, Белзьку, Подільську, Волинську, Перемишлівську, Мстиславську, Вітебську, Полоцьку. І не лише в згаданих землях і провінціях наших Руських славне ім'я наше Козацьке скасували, але, що найгірше і найжалобніше, всіх тих, братію нашу, Роксолянів, у невільниче підданське ярмо запрягши, од віри батьківської Православної, душеспасенної Греко-російської відторгнули і до погубної Унії і Римського заблудження силою, ґвалтом і многими над совістю Християнською муками і тиранством привабили і приневолили, всіх перших Князів та Королів своїх Польських, що благочестя наше Греко-російське зберігали і утвердили, привілеї і мандати знехтувавши, знищивши зовсім супроти політики шляхетської і доброї совісті, їх скасували. Та коли і того душевредного, що в погибель тягне, Схизматичного їхнього неситого вчинку (єже благочестя святе на УнІю обернули і честь Козацьку в нечестя та незнання перетворили) замало було для їхньої заздрості і гордості, то, нарешті, положилися були, мимо волі Королівської, Пана нашого милостивого, і з самих крайніх і останніх, від Піль Диких сущих, а саме: Чигирина, Трахтемирова, Переяслава, Полтави та інших многих міст і сіл, по обох сторонах ріки Дніпра зостаючих, України Малоросійської власної, предковічної отчизни нашої, од Святого Рівноапостольського Князя Володимира Київського, котрий святим хрещенням Русь просвітив, благочестям правдивим І непорушним сяючих найзначніших людей і Козаків, вигубити і викоренити; а самим поспольством, альбо посполитим народом нашим, заволодівши, і не лише в ярмо невільниче їх запрягти, але, по своїй безбожній волі, і душевредну правилам священним і святих отець наших противну прийняти Унію, чого уже певні були знаки і документи, коли не лише многих Козаків і міщан, братію нашу, пси дозорці Лядські поїли і коли плітками фальшиве панам своїм оскаржували, і на згубу голів їх приправили, і добрами та маєтками їхніми заволоділи, що і мені, Хмельницькому, од нецнотливого сина і брехуна Чаплинського, дозорці Чигиринського, прийшлось було терпіти і голову позбути; але і віру нашу Православну завжди лаяли і безчестили, священиків наших благочестивих з будь-якої, хоч найдрібнішої, причини ганьблячи, лаючи, побиваючи, розкривавляючи, волосся і бороди видирали і утинали. Які ж вам самим всім Малоросіянам од них, Поляків і Жидів, їхніх орендаторів і улюблених факторів, по сей час являлися кривди, тяготи, озлоблення та руйнації, тут ми тих не іменуємо, поневаж ви самі про них відаєте і пам'ятаєте. Теє лише тут вам нагадуєм, аж до якої прийшли були єсте неволі у Поляків, що двом або трьом, які у місті на вулиці або в домі своєму зійшлися, заборонено і не вільно було вам з собою перемовитись і про потреби свої господарські побесідувати, без чого акти Християнські і весільні бути не можуть. І що Бог Творець дав людині уста на глаголання, тії Поляки строгими указами своїми боронили, і німувати над політику і всьогосвітні звичаї вам було наказано. Який то незносний тягар і вуст замикання поневаж милість Божа всемогутня благословила і помогла нам зброєю нашою воєнною одсікти і відімкнути, звитягою уславленою в двох вищеречених перемогах над Поляками, супостатами нашими. Тоді нехай буде повсякчас хвалене і возвищуване ім'я Його Божеське, яко не занехаяв зітхання безустників і сліз ваших, через Поляків пролитих і проливаних! А що ми нинішню з Поляками учинили війну без відома і ради вашої всенародної, за теє ви нас не жахайтеся! Бо ж ми вчинили так для ліпшої користі вашої і нашої, навчившись обережності і кращого військового керування з прикладу попередніх братій наших, що під Кумейками і в гирлі ріки Тясмину з Поляками у недавно минулих часах війну мали і що поневаж перед війною своєю універсалами своїми, до вас на всю Україну засланими, повідомили Поляків про свій противний їм намір. Тоді, тим повідомленням попереджені, Поляки, як і належало запобігти лихові своєму, приготувались і на подолання їх військ Козацьких приспособились. І ми теж такого нещасливого випадку втрималися аж по сюю пору із цим універсалом про розпочате з Поляками діло воєнне повідомленням нашим. А тепер, як відати вам, всім взагалі Малоросіянам, про те сповіщаємо, так і до компанії воєнної на прийдешнє з ними ж, Поляками, діло воєнне вас викликаємо і заохочуємо. Кому мила віра благочестива, од Поляків на Унію перетворена, кому з вас люба цілість вітчизни нашої, України Малоросійської, і честь ваша шляхетська, од Поляків знищувана, вельми зневажена, топтана й лаяна, той всяк не як виродок, але як зичливий і люб'язний син вітчизни своєї, по вислухуванню сего універсального ознаймення нашого до нас у табір під Білу Церкву на добрих конях і зі справною зброєю неодкладно і спільно з нами, прикладом старовічних, валечних і многим народам в околичних краях славних предків своїх, стануть мужньо і небоязко, при всемогутній допомозі Божій, супроти Поляків, своїх грабівників, злобителів і супостатів, рачить. Бо ж коли не звелите допомогти нам в даній воєнній кампанії, то знайте ж, як Поляки нас подолають, певне, і вас всіх, Малоросіян, без жодного браку і респекту, подлуг давнього злого наміру свого, не лише вогнем і мечем зруйнують і спустошать, але і всеконечним віри нашої благочестивої і святої викоріненням та наругою рештки ваші і чад ваших в полон загорнуть і в неодмінну довічної неволі вберуть одежу. Краще тоді і благокорисніше нам за віру Святу Православну і за цілість отчизни на плацу воєнному, од зброї бойової полягти, аніж в домах своїх, яко невістюхам, побієнними бути. Коли ж бо помремо за благочестиву віру нашу, то не лише слава і відвага наша лицарська у всіх Європейських та інших краях, далеких землях славно пролунає, але й уповання наше, єж за благочестя вмерти, буде безсмертя сповнене і мученицькими вінцями од Бога вінчане. Не бійтеся тоді, вашмосці, братіє наша, шляхетно уроджена Малоросійська, Поляків, хоча б і найчисленнішї були їхні війська! Але взірцем славних і великих Русів, предків своїх, при своїй правді, за. благочестя святе, за цілість вітчизни і за поломання колишніх прав і вольностей своїх станьте спільно з нами супроти тих своїх кривдників і руїнників, з несумнівною надією своєю од бід нинішніх визволення і всемогучої благодаті Божої, в прийдешньому випадку воєнному, на супостатів наших допомогу нам створити готової, якої то благодаті Божественної уже і суть знаки, перше: дворазова вище пойменована звитяга над Поляками; друге: щирая прихильність всього війська низового Запорозького на поміч нашу напоготові зостаючого, крім того, що вже при нас єсть тисяч три з лишком; третє: найясніший Хан Кримський з всіма ордами допомагати нам у потребі готов єсть на Поляків, при котрому, для ліпшої певності, і сина старшого Тимоша резидувати ми залишили, і тепер готової за його Ханської милості доброї і воєнної орди Кримської йде до нас тисяч з чотири із паном Тугай-Беєм, мурзою значним; четверте: і Козаків реєстрових, братії нашої, п'ятнадцять тисяч, що од Гетьмана Коронного з Барабашем Полковником і з Німцями при Гетьманичу виправлені були в суднах водних і румом проти нас, і біля Кодака оддавши Барабаша, недруга вітчизняного, а підхлібника Лядського, Дніпровим глибинам, до нас пристало і воєнній в обох разах експедиції значно допомогло нам, слушно тую присягу зламавши, котру на вірність Гетьманом Коронним у Черкасах перед сіданням у судна водні під зброєю Лядською, яко невільники і полонені, було змушене виконати, коли самі Поляки до зламання тої присяги суть виною І початком, самі перші поламавши, мимо волі Королівської, права і вольності стародавні Козацькі і Малоросійські і присягу свою на приязнь при нерушимості цілій давніх прав і вольностей, Козакам і всім Малоросіянам навзаєм учинену; п'яте: із власних їм людей три тисячі драгунії, перед Кодацькою битвою в передній сторожі бувшої, вірність і присягу свою зламала і, Гетьманів Коронних полишивши, до нас добровільно прилучилася, так для того, що була покривдженою в своїх заслугах, яко ж і задля того, що розуміла ненависть і злобу Гетьманів своїх Коронних і всіх панів Польських, до всіх нас, Малоросіян, сущу і на всеконечне наше і віри нашої Православної викорінення і вигублення великим гнівом подвигнену, воліли краще йти за нами, Малоросіянами, при правді й істині сущих, що права і вольності свої обстоювали, ніж за своїми Поляками, що неправедно на викорінення наше повстали, пихатою люттю розпалювані; шосте: і для того ласка Божа і поміч Його всесильна при нас бути може, що по кривдах наших почали війну сю з Поляками не без відома і дозволу пана нашого найяснішої Королівської Величності Владислава Четвертого, котрий року 1633-го, в пору своєї щасливої коронації, бувшим і нам при оній з Барабашем та іншими знатними війська Малоросійського товаришами, прикладом попередніх найясніших Князів і Королів Польських, антецесорів своїх, усі наші військові і Малоросійські давні права й вольності, при особливому утвердженню віри нашої Православної, новим своїм на пергаменті краснописаним Королівським підписом власної руки і при завісистій коронній печаті, ствердивши привілеєм, відправив нас, яко отець ласкавий, ударувавши кожного значними дарунками. А при відправі нашій, що на самоті відбувалася, усно Його Величність до нас проказав: «Абисьмо по-давньому Гетьмана собі постановили і при своїх правах та вольностях кріпко стояли, не піддаючи їх Полякам у зневагу, щитячись Його Королівськими та Іншими давніми привілеями. А якби панове Польські або дозорці тих привілеїв не слухали, то маєте, каже Його Королівська Величність, мушкет і шаблю при боці: тими просто можете боронити свої од Поляків порушувані права й вольності!» Після чого в кілька літ, коли безперестану вчинялись Поляками злобними біди і крайні здирства, тоді знову ми всі з Барабашем суплікувалисьмо про те через особливих послів наших до Його Королівської Величності Владислава, Пана свого милостивого, котрий, при одправі їх, яко словесно, так і приватним листом своїм Королівським до Барабаша і до всіх нас, Козаків, теє ж своє Королівське, давніше нам самим мовлене ж, що на оборону прав маємо мушкет і шаблю, потвердив і повторив слово. Але поневаж Барабаш Полковник, недруг і недоброзичливець отчизни нашої, яко таке милостиве Королівське слово і дозвіл, так і привілей його таїв без жодної користі Малоросійської, заховував у себе, не стараючись про необрання Гетьмана Козацького, про звільнення від кривд Лядських всього народу Малоросійського, тоди я, Хмельницький, взявши Господа Бога на допомогу і відібравши штучним чином у Барабаша привілеї Королівські, мусилем сіє воєнне з Поляками зачати діло, на яке Його Королівської Величності самої превисокої війною на нас рушення ніколи не сподіваємось, так для того, що зачалисьмо сію війну з Поляками за дозволом Його Королівським, яко й для того, що Поляки, легковажачи Його Королівську превисоку персону, мандатів і наказів Його не слухали і безнастанні Малоросії утиски накладали. А коли Король, котрий військові всьому є головою, сам у війську Польському супроти нас не піде, то панів Польських і їхнього велезібраного війська, яко тіла, альбо ока без голови, найменше устрашитися не хочемо. Бо, коли ветхий Рим, який усіх Європейських городів матір'ю назватися може, многими Панствами й монархіями володів і з шестисот сорока і п'яти тисяч війська свого колись пишавсь, з давніх тих віків далеко менших супроти згаданої войовничої потуги Римської валечних Русів з Русії, від помор'я Балтицького, альбо Німецького, зібраних за проводом Князя їхнього, коли був узятий і чотирнадцять літ ним володіли, то тепер нам ґвалтом тих старожитних Русів, предків наших, хто може заборонити діяльності військової і применшити одваги лицарської? Що вам, братії нашій, взагалі всім Малоросіянам, запропонувавши і на обміркування здорове подавши, поспіх Ваш до нас в обоз під Білу Церкву старанно і пильно жадаємо і їм же упрійме зичимо од Господа Бога здоров'я і щасливого в усьому дізнати поводження! Дано в обозі нашому під Білою Церквою року 1648-го, місяця Мая 28 дня».
Од відряджених Гетьманом Хмельницьким корпусних його керівників одержані ним під Білою Церквою донесення: перше — од Писаря Генерального Кривоноса, що Гетьман Польський Калиновський, котрий втік був з-під Кам'янця-Подільського, зібрав нову армію з Польських та Литовських військ, пробирається з ними на Поділля і, за словами спійманих «язиків», переправився вже через ріку Случ; друге — від Осавула Генерального Родака, що він, довідавшись над рікою Прип'яттю про похід Князя Литовського Радзивілла з військами тамошніми до Сіверії, вирушив услід за ним зі своїм корпусом і застав його побіля містечка Городні, де святкував він звитягу свою над Хорунжим Буйносом і Полковниками Гладким і Худорбаєм, з яких Буйніс, Гладкий і Осавул Полковий Подобай з багатьма Козаками були вбиті, і в'юки їхні з запасами та артилерією дістались ворогові, яко здобич, а Полковник Худорбай з рештою війська приєднався до нього, Родака, зустрівши його на Гомельщині. Саме тому Осавул Родак, з незвичайною поспішністю наблизившись до табору Радзивілла і через роз'їжджі партії свої і спійманих «язиків» звідавши, що війська Радзивіллові, напоєні перемогою своєю, стоять безжурно і без усілякої остороги і приготувань відпочивають у таборі, а місцями і бенкетують, напав на них усіма військами своїми, вийшовши несподівано із-за лісу, і першим порухом одігнав кіннотою своєю всіх ворожих коней, що були на пасовищі, а спішеними Козаками зробивши постріл з гармат та мушкетів по табору, напустив їх із списами на війська Литовські, які, будучи напівголими та неозброєними, кидалися з місця на місце і хапалися то за одіж, то за зброю. Одначе Козаки, не давши їм оговтатись і вишикуватись, усіх їх перекололи та перебили, а врятувалися лише ті, що розбіглися по лісах, і командир їхній, Князь Радзивілл, що перехопився з ліпшою, одначе нечисленною кіннотою за річку і також в лісах заховався. Великий табір Радзивіллів, його пречудові екіпажі з сервізами та буфетами і обоз військовий з усіма запасами та артилерією дісталися як здобич Козакам і їх збагатили, а дрібною зброєю та кіньми наділили багато тисяч нових воїнів, і корпус Родаків з Худорбасм вирушив до Новгорода-Сіверського для подальших пошуків за Поляками та Жидами.
На рапорт писаря Кривоноса наказав йому Хмельницький, вертаючись зі своїм корпусом на Поділля, триматися осторонь правого флангу ворожої армії і дати знати від себе Обозному Носачеві, щоб він з Галичини поспішав до нього на зближення, а сам Хмельницький із військом, що при ньому було, виступивши від Білої Церкви, направив похід свій до міста Корсуня і, оминувши його, дістав вістку про наближення армії Польської. А тому-то, зоставивши Хмельницький обоз свій при Корсуні, розташував піхоту з важкою артилерією по садках та пасіках міських і відправив уночі легку команду до писаря Кривоноса, щоб він, наближаючись до армії Польської і нічого з нею не починаючи, очікував перших пострілів з гармат з боку міста і тоді б наступав у тил ворога. І по цьому розпорядженню двадцять сьомого червня в п'ятницю виступив Хмельницький з самою кіннотою супроти ворога. Поляки, довідавшись дорогою, що війська Козацькі розійшлися багатьма корпусами в різні боки, і сподіваючись застати і атакувати Хмельницького, що ховався в Корсуні з малими силами, квапилися на нього напасти. Хмельницький, зустрівши ворога своєю кіннотою, почав з ним перестрілку і, витворюючи перед ним коло звичайним маяком, подався при тому назад, вдаючи, що тікає він до міста. Поляки, з усім запалом налягаючи на кінноту Козацьку, не озираючись по сторонах, найшли самою серединою, або центром своїм, на піхоту Козацьку, приховану садами та окопами з городів. Учинений від піхоти несподіваний і надто близький постріл з гармат і мушкетів повалив великі купи Поляків у самій їхній середині, а повторювані постріли зовсім їх перемішали та перекинули; піхота, яка вийшла з окопів, довершила поразку їхню своїми списами, і вони побігли в повному безладді, полишивши на місці всю артилерію з її обладунками. При втечі зустрів Поляків Кривоніс зі своїм корпусом; і коли він перетяв їм дорогу і розпочав по них стрілянину з гармат та мушкетів, то Хмельницький, наздогнавши їх своєю кіннотою, вчинив те саме з тилу, і Поляки були остаточно розбиті і розсіяні так, що врятувалися з них лише ті, що розбіглися прудкішими кіньми поодиноко на всі сторони. Обози їхні, артилерія і всі запаси дісталися як здобич Козакам, а побитих Поляків при похованні нараховано понад одинадцять тисяч. Але гетьман їхній Калиновський з малим числом штату свойого врятувався втечею, і коли доганяв його Козак і вже доторкав списом його в спину, то він, кинувши на землю гаманця з грішми і золотого годинника, тим біди спекався.
Од Корсуня був висланий Хмельницьким Писар Кривоніс з корпусом своїм на місто Бар, в якому, за донесеннями, зібралось чимало Поляків та Жидів, які збіглися з Волині та Поділля. Він, досягнувши цього міста, знайшов його в оборонному стані, з достатнім гарнізоном. Перший замах Кривоноса на місто відбито було гарнізоном і міщанами з великою втратою людей з обох сторін. Кривоніс,, не маючи при собі достатньо артилерії задля формальної облоги міста, вдався до хитрощів: за одну ніч призапасивши чималенько соломи та сіна, звелів усе те перев'язати в кулі і, змочивши частину їх водою, накидати повні рови з однієї сторони міста, а опісля все те запалив. Витворений мокрою соломою і сіном великий дим натурально оповив одну сторону міста і валів міських, що була за вітром. На це місце приготовлена була піхота з драбинами та полудрабками для штурму валів міських, і як народ і гарнізон міський зібрались на місце пожежі для оборони будівель і в очікуванні сюди ворога, то з боку Козацього учинено гарматну стрільбу на самий вогонь; а під шум поповзла піхота Козацька на вали міські в тому місці, де на них більше діяла темрява від диму, і, ввійшовши до міста, відбили одну найближчу до них міську браму, в котру також ввійшла піхота з артилерією, і всіма цими силами вчинено на міщан і гарнізон жорстокий і несподіваний напад з флангу і з тилу. Вони, опісля недовгого спротиву будучи збиті'і розпорошені, повтікали — одні з гарнізоном в замок, а інші поховались по домах. Піхота, переслідуючи втікачів, увійшла слідом за ними до замку і ним заволоділа; і тоді вчинено у місті і замку жахливу різанину, особливо над Жидами та їхніми родинами, з яких не зосталося жодного в живих, і викинуто з міста і зарито в одному байраку мерців їхніх близько 15 000. Поляків перебито самих військових та лихих начальників народних, решту помилувано і випущено до Польщі; місто пограбовано і залишено під управою тамошніх Руських мешканців з Козацьким гарнізоном.
Од Осавула Генерального Родака 13-го числа Червня одержано Хмельницьким вістку з Сіверії, що він, очистивши, від Поляків та Жидів Чернігів з околею і всю Стародубщину з містом Стародубом, поспішав з корпусом своїм до Новгорода-Сіверського, де за вістками, які до нього дійшли, зібралося чимало Поляків та їхнього війська, відрізаного тим корпусом од Литви, Смоленщини та Білорусії. По дорозі перестрів його біля Грем'яча Хорунжий Новгородського повіту Фесько Харкевич і 110 старих реєстрових того повіту Козаків, уже відставних, і розповів йому про стан і число військ Польських з їхньою Шляхтою, які замкнулися в Новгородському замку під командою Воєводи Сіверського Яна Вронського.
Родак, не маючи од міщан ні помочі, ні спротиву через малеє їх число, що склалося од пори загального їх вигублення, учиненого Польськими військами, котрі водилися з відомим Московським самозванцем Отреп'євим, приступив до міста спокійно і, розташувавшись станом біля Ярославських потоків, або ручаїв, повів атаку на місто з Зубрівського рову, названого так по бувшому тут Князівському звіринцеві та звірах, що в ньому були, зубрами званими. Місто зайняли Козаки без жодної оборони, та як дійшли вони до міського замку, то знайшли його неприступним і в найкращому оборонному стані. Понад штучні укріплення, оточували його природні байраки та високі гори, на яких розставлені були гармати одна при одній, а для відкритого штурму приготовлено на вершинах гір силу-силенну величезних колод, які звисали над схилами гір, що, коли б їх спустити, могли б передушити всіх нападників. Родак по багатьох спробах і перестрілках з артилерії, не змігши нічого осягнути, довідався нарешті, що із замку був підземний хід по воду аж в саму ріку Десну, і звелів уночі з поперечної йому сторони вирити в нього другий підземний прохід. І як се вчинено було, то однієї ночі розпочав він фальшивий штурм замку супроти його брами, а під час гарматної та мушкетної стрілянини з обох боків і навмисне піднятого ґвалту Родаковими військами увійшло підземним проходом декілька сотень добірних козаків у замок, і вони, вдаривши на Поляків зненацька з тилу, випустили при тому вгору ракету, по якій Родак пізнав, що військо його в замку і обернуло на себе Поляків, кинувся негайно до брами і, вибивши її, вдерся до замку з усім військом. Поляки, будучи оточені в такий спосіб з двох боків, загубили всю бадьорість і стали ховатися під гарматні лафети та по будівлях; але Козаки, всюди їх переслідуючи, перебили всіх до нош, і лише Воєвода Вронський і кількоро людей зі штату його, вибігши на гору однієї вежі, благав пощади, обіцяючи Козакам показати всі скарби та запаси, заховані в землі. Його пощадили з усіма бувшими при ньому людьми, але коли вели їх по місту і зустрілись вони з Повітовим Хорунжим Харкевичем проти церкви соборної Воскресенської, то Вронський, обізвавши Харкевича зрадцею і схизматиком, вистрелив у нього із картечки, схованої в рукаві, і поранив у бік, а Харкевич тоді ж вистрелив на Вронського і поверг його на землю; Козаки ж, які супроводжували Харкевича, і ті, що провадили Вронського, порубали його на шматки, а всіх Поляків, що були з ним, безпощадно посікли; але й Харкевич скоро після того помер.
Гетьман Хмельницький, діждавшись під Корсунем Обозного Генерального Носача, що з корпусом своїм повернувся з Галичини, вирушив з ним до річки Случі і в дорозі дістав повідомлення, що Польська армія, в складі якої були Польські війська та наймані Німці, або так звані чужоземні регіменти, під командою Гетьманів Калиновського, Чарнецького і Генерала Осолінського іде йому назустріч і розташувалась біля містечка Пилявці. Хмельницький, форсованим маршем поспішивши до Пилявців, напав на Поляків у той час, коли вони щойно розташовували своє укріплення довкола табору, але ще не укріпили, і се було 6 серпня 1648 року, в день Преображення Господнього, у вівторок, на самому світанку. Бій почався з обох сторін жорстокий і вбивчий. Драгунія Німецька, вишикувана за своїми регулами, наступала на Козаків фронтом; але Козаки, допустивши Німців на їх карабінний постріл і вистріливши на них із своїх гвинтівок, негайно розсипалися на боки і нападали на Німецький фронт ззаду, а поки фронтами зроблено обороти до оборони, то вже задні шеренги їхні переколото і повалено списами козацькими на землю, а за поворотом фронту те ж зроблено і з другого боку. І так драгунія скоро була розладнана і перебита, але інші війська, передовсім Німецька піхота, захищались і наступали з дивовижною мужністю і великим мистецтвом. Справна і рухлива їхня артилерія вельми згубна була для піхоти Козацької, і Гетьман, те зауваживши, негайно прикрив її кіннотою; а як кіннота круглими своїми маяками, або заїздами, займала піхоту ворожу, то піхота Козацька, позаду кінноти перейшовши непримітно до містечка і з нього перебравшись обійстями та садами на середину ворожої армії, вдарила на неї з мушкетів та гармат і, не зупиняючись, кинулася із списами на Поляків, котрі, обстрілявшись зі своїх мушкетів, не могли вистояти супроти списів Козацьких і почали тікати на всі боки і потіснили піхоту Німецьку. А та піхота, вчинивши поворот свого фронту на оборону Польську, обернулася спиною своєю до кінноти Козацької, і кіннота з усім шалом рушила на неї, перемішала ряди і розладнала лінії піхотні, зайнявши при тому і артилерію її. По тому вся перемішана армія Польська, відступаючи задом, без усякого ладу, не могла довго захищатися супроти військ Козацьких, що насідали по її слідах, і нарешті кинулась тікати врозтіч. Козаки, переслідуючи втікачів, вчинили серед них велике побоїще, і коли б не припинила різанини ніч, що нагло наступила, і велика темрява, то зовсім мало хто з утікачів порятувався б; але і так підраховано на місці битви і на погоні понад 10 000 Польських та Німецьких мерців І в тому числі самого Гетьмана Калиновського, постріляного і сколотого списами, з багатьма офіцерами, яких поховано при Польському костьолі з належною військовою шаною. Обози зі всіма запасами і артилерія з її парками дісталася переможцям, і здобич та зумисне примножена в містечку бучним весіллям Польського вельможі, на котре з'їхалось було дуже багато значних Поляків з родинами, яких помилувано всіх, а пожертвували вони лише дорогими речами, сервізами та кіньми, забраними на військо.
З полонених на Пилявськім бойовищі офіцерів 11 людей чужоземних відпустив Хмельницький на чесне слово і з підпискою, що вони супроти Козаків більше не воюватимуть, а 13 поляків переслав до сина свого Тимоша в Крим, щоб передав як дарунок Ханові; трьох же Поляків і Ротмістра Томаша Косаковського, Мечника Яна Червінського та волонтера Людвіка Осолінського відправив до Варшави і через них 11-го числа Серпня 1648 року послав Хмельницький до Короля Владислава і всім чинам республіки подання своє наступного змісту: «Свідчуся небом і землею і самим Богом Всемогутнім, що піднесена мною зброя і рясно пролита нею кров Християнська е справою рук деяких магнатів Польських, які противляться владі найяснішого Короля, сього помазаника Божого та наймилостивішого отця нашого, і які слідують за тиранськими своїми нахилами і вимислами на погубу народу Руського. Се вони прагнули крові людської; се вони шукали жертви сеї законопереступної і варварської, і нехай же нею наситяться, а я вмиваю руки перед народом і всім світом, що зовсім не повинен єсьм в крові сій Християській і єдиноплемінничій! Відомо всім чинам республіки, відомо і самому Найяснішому нашому Королеві, та і самі архіви Державні засвідчать, скільки було подань, скільки було скарг і прохань найгіркіших і найпереконливіших од чинів і народу Руського про заподіяне йому розпусними і свавільними Поляками і їхнім п'яним вояцтвом незносні насильства, грабунки і всілякого роду тиранства, численні і розмаїті і серед найдикіших народів ледве чи знані! Але ніхто до тих скарг не прислухався, ніхто не зробив по них бодай звичайного розслідуваня та сатисфакції; самі скарги, зрештою, вважалися злочином та лихим наміром: залишено і кинуто нещасний народ сей на поталу самого свавільного жовнірства та хижого Жидівства і повергнуто в найнекоючиміше рабство та наругу. Все йому перепинено і заборонене було, і він доведений до того, що ніхто за нього вже не прорече, ні возопієт. І так єдиноплемінні йому Поляки не лише не впізнавали єдинокровної братії своєї, Савроматів, але не визнавали навіть його і за створіння Боже, надавши йому ганебних титулів хлопа і Схизматика. Заслуги воїв Руських, тяжкі битви їх з чужоплемінним, піднесені в обороні і поширенні границь Польських, забуті і безсоромно потоптані та зневажені Поляками. Пролита за них кров Руська і полеглі на полях ратних тисячі і тьми воїв Руських нагороджені од них шибеницями, спалюванням у мідяних биках, палями та всякого роду тортурами і варварствами. Але правосуддя Боже, що наглядає за вчинками людськими, перестало терпіти такі лютості і нелюдяність і подвигнуло народ до оборони власного свого життя, а мене вибрало слабким знаряддям волі Його. Сей Промисел Божий явно виявлений у поразці Поляків, завданій їм вельми нерівними силами Козацькими в семи головних битвах і на багатьох штурмах та боях. Армії Польські розбито і розсіяно; вожді їхні та багато з начальства винищено, а чимало передано в полон Татарський; хай тією мірою, якою вони міряли, возміриться і їм! Зостається руйнувати житла Польські і винищувати родини їхні, як відомщення за Руських, що се терпіли; але я суд Божий на душу маю закликати, що не бажаю і не шукаю помсти, ганебної для Християнства та людства і яка підлягає єдиному Богові та Його правосуддю в день он, вони же істязані будуть всі Царії земстії і предержащії власті світу сього за все людство, що загинуло од них і через них, і за пролиту невинно його кров од самої пори братом убитого Авеля. І тако обзиваюсь до Тебе, найясніший Королю, справедливий і улюблений Монарху наш, обзиваюсь і до вас, радників його і Вельмож Польських: побійтеся Бога Милосердного, погамуйте ворожнечу і одриньте злобу її, таку згубну для власних ваших народів, поновіть в них мир і тишу, хай поживуть і вас прославлять! Сіє єдино од вас залежить! А я завше готовий виконати те, що борг мій і обов'язок до Бога і народу от мене вимагають».
Відпущені Хмельницьким полонені Косаковський, Червінський і Осолінський дали йому слово честі, що доставлять відповідь на його подання неодмінно через два тижні або самі вони тоді з'являться у нього і перекажуть почуті уряду на те подання; одначе ні того, ні другого за чесним словом Поляки не зробили і більше у Хмельницького не з'являлись. І він, поновивши воєнні дії свої на Поляків, 29-го Серпня виступив Із військами від Пилявців на Галичину і, йдучи походом, вирядив в обидві околичні сторони деташементи і партії з повелінням очищати міста і села Малоросійські од управління Польського і від Уніатства та Жидівства і відновлювати в них колишні, на правах іг звичаях Руських, уклад і вольності, що і від самої армії по дорозі було чинено. Причому ті із Поляків та Жидів мешканці, які, не володіючи Руським народом, були йому корисні і перебували лише у вільних промислах та ремеслах, полишені на своїх місцях без всілякої злоби. А за тими правилами і велике торгове місто Броди, наповнене майже самими Жидами, залишене в колишній вольності і цілості, яко визнане од Руських мешканців за корисне для їхніх оборотів та заробітків, а лише взята у Жидів помірна контрибуція сукнами, полотнами та шкірами на пошиття мундирів та взуття, та на прохарчування військ дещо з провізії.
На поході з'явилися у Гетьмана Хмельницького Бояри Молдавські: Ваніца, Курузі з двома іншими і з листом Господаря Молдавського Василія Ліпули, в якому жалівся він, що Господар Волоський об'єднано із Ракочієм, Князем Угорським, напавши із військами своїми на Молдавію, сплюндрували її в злочинний спосіб, без проголошення формальної війни і національних претензій, і самого його зігнали з правління; і що він просить у нього допомоги і захисту з відома Султана і уряду Турецького, по доброму сусідству та згоді народу Руського з Молдавією і по близькості від неї на сей раз звитяжних військ Козацьких, ним, Хмельницьким, командуваних з такою голосною славою, котра на всі сторони поширилась, а особливо Турків захоплює, які завше гидують віроломством і непостійністю народу і уряду Польського. Але самі Турки давати допомогу нині нікому не здатні з причини ненадійного становища їхнього з сусідніми Державами, а особливо з Венетами та Єгипетськими Беями, Хмельницький, прийнявши посланців Молдавських прихильно і відпустивши до Господаря їхнього Ліпули, самим їм на словах сказав, щоб Господар доставив йому письмове запевнення від Порти про бажану поміч для провінції, що в її протекції перебуває, і супроти такої ж другої; а без того жодні правила політичні не дозволяють входити в землі чужі зі збройною силою. По одержанню такого запевнення він готовий допомогти йому в обороні справедливості супроти таких нахабних недругів; а доки се сповниться, дозволяє він Господареві, як образ гостинності, мати пристанище зі штатом своїм в Малоросійському місті Могилеві над Дністром під охороною тамтешнього гарнізону.
Досягнувши Хмельницький у Галичині чільного міста Львова, Князем Київським Львом Даниловичем побудованого, обліг його військами своїми звідусюди і, маючи в себе при армії достатньо інженерів та гармашів, із полонених ним Іноземців, котрі в Руську службу вступили, відкрив проти міста і замку його траншеї з облоговою артилерією при слабій пальбі гарматній із замку. Опісля запущених в місто і замок кількох сотень бомб та ядер, підпалені ними синагога Жидівська і крамниці купецькі спонукали міщан вислати од себе Депутатів до табору Козацького з проханням до Хмельницького пощадити місто, яке вони зараз йому здають і ніколи його не замикали, а вчинили те самі війська Польські, що в замку зачинились, і що з ними громадяни ні в чому не згодні, а навпаки, терплять від них великі утиски та свавільства. Гетьман, вимагаючи од міщан воєнну контрибуцію і узгодивши її з ними, взяв у заставу із найзначніших родин міщанських сорок дев'ять аманатів, а згодом, зайнявши військами своїми місто, приступив до замку, котрий був ще зачинений і боронився гарнізоном. Але коли з витягнутих на дах одного костьолу гармат почали бити ядрами всередину замку, а з траншеї далі кидали в нього бомби, то гарнізон, виставивши на батареї білий прапор, вислав од себе Депутатів і прохав пощади, віддаючи замок зі всіма запасами переможцеві. Капітуляція про те підписана з обох сторін, і обеззброєний гарнізон випущено до Польщі з умовою: не служити більше супроти Козаків нікому із гарнізонних чиновників та рядових. В противному ж випадку винні, котрі будуть взяті в полон опісля того, понесуть безчесну кару, себто шибеницю. І так, оволодівши Хмельницький усім містом з його військами та іншими запасами і стягнувши з міщан договірну контрибуцію грішми в сто тисяч битих талярів та сукон крамних сімдесят п'ять поставів, з великою силою харчових припасів та інших дрібниць для війська, залишив те місто під управою міщан І з Козацьким комендантом та гарнізоном...
Від Львова продовжував далі Хмельницький похід свій з військом до міста Замостя і по дорозі робив попередні спостереження по очищенню селищ Руських від Поляків, Уніатів та ЖидІвства. Наближаючись, до міста, війська Козацькі зустрінуті були у форштатах його стріляниною з мушкетів од піхоти Польської, що засіла в окопах садових та городніх. Але послані Хмельницьким піхотні загони Козацькі скоро вигнали Поляків з їхньої засади і багатьох перебили та полонили, а решта сховалася у замок міський і відкрила з нього гарматну стрілянину. Хмельницький, облягаючи місто, побачив у ньому відчинену браму і силу людей, що біля неї зібралися; посланий до них ординарець Гетьманський доповів Хмельницькому, що ті люди суть мешканці міські, які просять дозволу з'явитись до нього із своїми мирними просьбами. Хмельницький відразу дав дозвіл, і міщани, що складалися із Поляків та Жидів, які жили у місті з промислів та ремесел, ставши на коліна, просили Хмельницького прийняти місто їхнє з мешканцями під свою опіку, заявляючи, що вони з за'мком та його гарнізоном не мають жодних стосунків і згоди, а залежить він від Коменданта і військ Польських, котрі гноблять їх своїми вимогами та свавільством. Гетьман, обіцяючи громадянам не чинити жодного зла, коли вони самі не подадуть до того причини, зайняв військами своїми місто і почав робити розпорядження до штурму замку.
З будинків мешканців зібрано було всі драбини і возові полудрабки, а на світанку полізла на них піхота Козацька на вали замку; та, спустившись у нього, здивувались Козаки, що при валах нікого не знайшли, а лише по батареях зрідка звичайні гасла нічні, розставлені на них вартові, котрі, при наближенні військ Козацьких, відразу полякалися, покидали від себе мушкети і, ставши навколішки, благали собі пощади іменем найсвятішої Панни Марії! Пощаду їм для такого великого імені відразу даровано, і всіх їх помилувано без найменшої злоби; і вони розповіли при тому військові, що гарнізон Польський під командою намісника Хребтовича та інших урядників вийшов вночі із замку потайною брамою, полишивши самих хворих та поранених та кількоро вартових, повелівши їм під присягою і великими погрозами подавати цілу ніч гасла, а на світанку відчинити замкову браму і вийти до ворога з вісткою, що гарнізон вийшов до міста Збаража. Замок був зайнятий, і в ньому військових запасів знайдено доволі; але хліба та інших харчових припасів нічого не знайшлося, і Гетьман, залишивши в замку свій гарнізон, а в місті попереднє начальство і стягнувши з міщан легку контрибуцію лише для гарнізону харчами та деякими для нього припасами, відступив від міста.
Повертаючись од Замостя, переходив Хмельницький з військами міста Руські: Володимир, Острог та інші, поновлюючи в них колишній уклад Руський і усуваючи Польський; а знайдені в них і в околиці тамошній Поляки, що володіли і керували народом Руським, викупляли себе з полону контрибуціями, на військо браними, і висилано їх опісля за ріку Случ, з чого вийшло відоме прислів'я народне: «Знай, Ляше, по Случ — наше». Наближаючись до містечка Полонного, зустрів Хмельницький сина свого Тимофія, що прибув із Криму з тамошнім мурзою Тугай-Беєм, в команді котрого було чотири тисячі кінних Татар, за давньою обіцянкою від Хана Кримського на допомогу Хмельницькому присланих. Хан вибачався при тому через мурзу. свойого, що повільність у висланні військ відповідних сталася через нерішучість Порти у різних її воєнних заходах, в котрих і він мусив би брати участь. Але Тимофій Хмельницький переказав наодинці батькові своєму, що Хан ніколи не готовий був давати йому поміч, а лише манив і хитрував, щоб собі що-небудь схопити і набути в пору сусідських замішань та_ знесиллі. І для того мав він часті зносини таємні з Польськими вельможами, а особливо з Сенатором тамошнім і Гетьманом, Князем
Яремою Вишневецьким; а в пересилки ті уживано значного купця Кримського Вірменина Джерджія, що торгує в Польщі та переїздить туди через Бессарабію та Валахію; він же і часті подарунки з собою звідтіль привозив. А коли минулого місяця прибув з Царського тамошній придворний Бостанжій з секретними листами від Султана, то Хан, віддаючи йому,, Тимофію, небувалі до того почесті і ласкавості, сказав, нарешті, збиратись на Русь з Мурзою Тугай-Беєм і спорядженим при ньому корпусом. Але він, поміж тим, з поміччю багатих дарунків, довідався від Кабінету Ханського, що Султан, описавши Ханові великі успіхи Гетьмана Хмельницького супроти Поляків і крайню Польську знесиленість, велів йому старатись всіляко прихилити Гетьмана віддати себе з народом Руським під протекцію Турецьку на правах і вольностях Молдавії, Валахії та самого Криму, і щоб Хан нічого не жалів на догоду і послуги Гетьману і народові Руському. Але при вирядженні Мурзи підслухав один з придворних урядовців Ханських, Тимофієм задобрених, що Хан, маючи на самоті довгу з Мурзою розмову про його похід, сказав йому на прощання: «Пам'ятай завжди і не забувай, що хітон ближче до тіла від чекменя?..»